Tagged: Березовський

Заява ВГО «Коаліція Учасників Помаранчевої Революції»

На пострадянському просторі з 15 колишніх республік СРСР лише три прибалтійські держави обрали справді цивілізований, європейський шлях розвитку. Чи про те мріяли люди, які голосували за незалежність і вихід з більшовицької імперії? На жаль, сам по собі розпад Союзу не забезпечив демократичного, вільного розвитку більшості нових незалежних країн, як тоді їх називали.

Більшість колишніх республік продовжують перебувати в азійсько-авторитарному стані. Замість омріяної демократії – автократія, авторитарні режими, що поступово переростають у тоталітарні, вибори без вибору, злидні, безробіття, беззаконня. Україна десь посередині – у неї ще є шанс. Але цей шанс треба вибороти.

Сьогодні ми спостерігаємо за виборами в найбільшій з екс-радянських країн – Росії. Вона в силу свого колишнього домінуючого положення, природних ресурсів та великого розміру залишається певним маркером розвитку в Євразійському регіоні. Витіснення дрібних партій двома велетнями і подальше їх злиття в «Єдину Росію» перетворило вибори в цій без сумніву великій державі в безальтернативні. І нас непокоїть той факт, що правляча сила в Україні відверто заявляє про те, що бере приклад і орієнтується на північного сусіда.

Театралізована боротьба двох ведмедиків, за якими стоять одні й ті ж самі олігархічні клани, нічого не змінює в житті росіян. Ми не хочемо допустити такого становища в Україні. Перетворивши політиків старої формації в закритий політклуб, в таку собі новітню номенклатуру; найвпливовіші партії України відокремлюються від людей, зневажають норму Конституції, яка визнає джерелом влади народ, наближають Україну до безальтернативності.

Все це призводить до апатії, аполітичності, зневіри. Стабільність, якою так хизується наша влада, стала стабільним погіршенням життя людей, стабільним беззаконням, стабільним зубожінням і руйнацією. Досить з нас тусування засмальцьованої колоди! Досить з нас партій, які вичерпали кредити довіри і дискредитували себе і політиків як професію. Україні потрібні нові обличчя – молоді, фахові, відповідальні, порядні. Політичну еліту будь-якої країни слід оновлювати, причому регулярно. Для пострадянських держав це особливо актуально.

Нам не потрібна революція державного устрою – влада і так належить народу. Потрібна революція свідомості. Така, як відбулася у 2004 році, коли українці показали усьому світові новий рівень громадянської зрілості, – але час робити наступний крок. Ми просто повинні висунути гідних представників нашого працьовитого, мудрого народу і вручити їм повноваження вивести Україну зі стану стагнації, який видають за стабільність.

І ми бажаємо як росіянам, так і іншим народам екс-СРСР зробити правильний вибір, який дозволить вирватися з порочного кола безвиході та сягнути гідних висот розвитку. Сьогодні ми бачимо, як не повинно бути. Тож зробимо так, як має бути в цивілізованому суспільстві.

Правління ВГО «Коаліція Учасників Помаранчевої Революції»

http://kupr.org.ua/index.php?id=179

Свободу заборонити неможливо

«Ви намагалися закинути комара?

Він не летить. Вірніше, летить,

але туди, куди сам хоче.

Тому треба бути легким і незалежним»

М.Жванецький

Українську владу лихоманить від жаху. Те, чого блакитні узурпатори бояться найбільше, наближається з невідворотньою неминучістю. Майдан. Місце, де вони завжди переможені. Це не площа в центрі Києва – це подих свободи в серцях людей. Вони цього не розуміють. Не дано. Незрозумілого будь-яка істота боїться найбільше, навіть низькоорганізована.

Напередодні Дня Свободи жах влади розливається безмежно. Вони хочуть заборонити зібрання людей під будь-яким приводом, хай найсміхотворнішим. Ціле село їде проводити хресний хід. Смертельна загроза Президентові Литви саме у цей день. Кілька невідомих нікому організацій раптом виявляють бажання мітингувати тут і тепер. Синтетична йолка вагою 50 тон потребує негайного монтажу. «Йолка» – неологізм української мови, який означає проффесіоналізм влади. «Проффесіоналізм» – теж неологізм, обов’язково через дві «ф», походить від слова «проффесор»… Навіть до Міжгір’я, куди марно рвалися журналісти протягом півтора року, вони готові запросити, надійна людина відведе. Тільки не на Майдан…

Вони забороняють організовані зібрання – кияни заявили, що прийдуть неорганізовано, кожен сам по собі, просто подихати вечірнім повітрям. Вони переймаються безпекою високого гостя – кияни запросили шановну пані до себе в гості на Майдан. Навряд чи вона віддасть перевагу малописьменному диктатору перед вільним народом європейської країни. Бо вона сама – лідер вільного народу європейської країни.

Вони обносять жахливе місце залізним парканом – і не розуміють. що Майдан не там, не на плитці, за яку намагаються судити вільних підприємців. Майдан – це свобода. Свобода в серці кожного. Її не можна огородити, заборонити, відмінити. Паркани не захистять від народу, який вирішив стати вільним. Який вирішив сам творити власну долю.

Кожен істерично-безглуздий крок агонізуючої влади лише прискорює її кінець. Вона вже показала свою слабкість і свій переляк. Пережахану владу народ вже ніколи не злякається. Попереду – фінішна пряма. Дякуємо, що вони допомогли нам згуртуватися і порозумітися.

Сергій Мельниченко, голова Коаліції Учасників Помаранчевої Революції